Українські імена

В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. На Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. «Толіки» й «Віталіки» — це суржикізми та наслідок зросійщення. Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі: ▪️не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась; ▪️не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась; ▪️не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась; ▪️не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь; ▪️не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь; ▪️не Паша, а Павлик або Павлусь; ▪️не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь; ▪️не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь; ▪️не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь; ▪️не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик; ▪️не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик; ▪️не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик; ▪️не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик; ▪️не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌; ▪️не Нікіта, а Микитка або Микитко; ▪️не Коля, а Миколка або Колькó; ▪️не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко; ▪️не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко; ▪️не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко; ▪️не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь; ▪️не Жора, а Горко або Гошко; ▪️не Гера, а Германко або Герко; ▪️не Рома, а Романко, Ромась або Ромко; ▪️не Дєня, а Дениско або Денько‌; ▪️не Тьома, а Артемко або Темко; ▪️не Тіма чи Тімоша, а Тимко; ▪️не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько; ▪️не Марік, а Марик або Марко; ▪️не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко; ▪️не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко; ▪️не Боря, а Борик, Борко або Бориско; ▪️не Слава чи Славік, а Славик або Славко; ▪️не Владя чи Владік, а Владик або Владко; ▪️не Толя чи Толік, а Толик або Только; ▪️не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась; ▪️не Вітя, а Вітик або Вітько; ▪️не Федя, а Федусь або Федько‌; ▪️не Вова, а Володик або Володько; ▪️не Сєрьожа, а Сергійко; ▪️не Кірюша, а Кирилко; ▪️не Ігорьоша, а Ігорко; ▪️не Глєбушка, а Глібко; ▪️не Іллюша, а Ілько‌; ▪️не Льова, а Левко‌; ▪️не Сєва, а Севко. Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади. 😉 Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років. Потім під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії / СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо — чоловік і Вася — жінка, а зараз чуємо всюди «Вася» і для жінок, і для чоловіків. Те саме із «Саша» / «Шура» та «Женя», хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра — це Саня, Санда або Леся, а Женя — Ївга, Геня або Євгенка). В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які потребують заміни: ▪️ Наташа — Ната, Наталка, Наталя; ▪️ Маша — Маруся, Марічка, Марійка; ▪️ Даша — Дара, Даруся, Дарця; ▪️ Глаша — Глафа, Глафця; ▪️ Катюша — Катруся, Катря, Катеринка; ▪️ Іріша — Іруся, Іринка; Орися, Оринка. ▪️ Ксюша — Ксеня. Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап. 😉 До речі, закінчення -ій редукувалося не тільки в імені Євстафій: Афанасій — Панас, Григорій — Григір, Прокопій — Прокіп, Лаврентій — Лаврін, Панкратій — Панкрат, Ігнатій — Гнат, Євгеній — Євген, Арсеній — Арсен, Антоній — Антін, Василій — Василь, Геннадій — Геннадь, Анатолій — Анатоль, Віталій — Виталь. Закінчення -ій у цих іменах — російська адаптація грецьких імен. Але це не стосується імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій та інші. ▪️Анюта — Ганнуся, Ганя, Ганця. Ганна — ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися? Також Альона — це Олена, а Крістіна — це Христина (Христя). Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен — Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо — теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити. 😁 Думаю, ви помітили, що скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до п'яти чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег, Леонід та Олесь. Так само й форму Леся застосовують до п'яти жіночих імен: Олександра, Олена, Ольга, Лариса, Олеся. Самостійними іменами Олесь та Олеся стали не дуже давно. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм; Данько, Даник — і Данилом, і Богданом; Володик, Володасик — і Володимиром, і Всеволодом; Вітик — і Віталієм, і Віктором. Ось така народна тенденція до спрощення. Називаймося правильно, плекаймо своє! 🇺🇦 © Редакторка Ольга Васильєва UPD Не думала, що навіть під час війни з росією люди вигризатимуть своє «право» мати зросійщені імена. Один мій читач слушно зауважив: «Глибинне малоросійство почало вилазити назовні в коментарях. Краса, як палає...» 😎🍿🔥 #антропоніми Памʼяті Ірини Фаріон.

"Жили собі дід та баба..."

Неправильно: Жив-був дід та баба Правильно: Жив собі дід та баба «Жив-був дід та баба», — чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: «Жил-был старик со старухой»; українська народна казка з діда-прадіда починалась висловом жити собі: «Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба» (казка) або жити-поживати: «Жив-поживав козак заможний Клим» (Л. Глібов). Вислів жити-бути трапляється в художній літературі («Жила-була в гаю сорока». — Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.