Ліна Костенко "Кольорові миші"
Завдання: написати в робочому зошиті розповідь про дівчинку Анну: іі зовнішність, характер. Висловити своє ставлення до героїні.
ПРИСЛІВНИК
ДІЄПРИСЛІВНИК
http://linoit.com/users/zdanovych_valja/canvases/%D0%94%D1%96%D1%94%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA
ВИДІЛІТЬ посилання, натисніть правою мишкою ПЕРЕЙТИ ПО АДРЕСУ...
БОГДАН ЛЕПКИЙ "МИШКА"
http://linoit.com/users/mosveta503/canvases/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD%20%D0%9B%D0%B5%D0%BF%D0%BA%D0%B8%D0%B9%2C%207%20%D0%BA%D0%BB.
ВИДІЛИТИ посилання, натиснути правою мишкою ПЕРЕЙТИ ПО АДРЕСУ...
1. Розподільне письмо. Запишіть слова у три колонки — разом, окремо, через дефіс. Поясніть написання слів.
Де/який , хтось/то, що/правда, ні/когісінько, як/то, ні/в/кого, ні/хто, ні/в/кого, ні/за/що, ні/звідки, як/от, аби/де, хтозна/як, не/аби/який, не/аби/хто, як/най/дорожче, коли/б/то, ніби/то, хто/сь/таки, аби/тільки, все/ж, ото/ж, а/як/же, як/раз, а/все/ж/таки, ото/ж, таки/пішов, дарма/ що, ні/би, чим/дуж, не/наче/б/то, не/мов/би/то, хто/сь/якось.
2..Запишіть подані речення і розкрийте дужки. Підкресліть прямою лінією слова, з якими частки не, ні пишуться разом, і пунктиром — слова, з якими вказані частки пишуться окремо. Поясніть їх правопис.
1. (Не)доля вирішує — людина творить свою долю. 2. (Ні)один (не) зробив так, як треба. 3. Йому бракує (не)вміння виконати цю роботу, а бажання. 4. Він (не)дочув моїх слів. 5. Ця (не)широка річка впадає в Дніпро. 6. Він (не)придатний (ні)до роботи, (ні)до розмови. 7. (Не)забаром відбудеться зустріч випускників нашої школи. 8. (Не)сказане лишилось (не)сказанним. 9. (Не)через (не)бажання, а через (не)вміння він (не)виконав цієї роботи. 10. Я відклав ще (не)дописаний лист. 11. (Ні) хто (не)знав цього краще, а(ні)ж він. 12. Життя (не)впинно йде вперед. 13. Бажання гірше за (не)волю.
Чайковський Андрій Якович
Життєпис[ред. | ред. код]
Андрій Чайковський народився 15 травня 1857 року в сім'ї дрібного шляхтича-службовця в місті Самборі, що належало до королівства Галичини та Володимирії — Австрійської імперії, нині Львівська область. У ранньому віці втратив батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті[3][4].
Малий Андрійко навчився читати польською, оскільки українського букваря тоді не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. Згодом у 1869—1877 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873–1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада». По закінченню гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету[3][4].
У 1881 році став співзасновником «Кружка правників». Почав працювати за невелику зарплату в товаристві «Просвіта».
Війна в Боснії і визнання письменника Чайковського[ред. | ред. код]
«До сеї пори я ще ногою не був поза Галичиною, а тепер прийшлося мені йти в край далекий, звідки поворот дуже непевний», — такі малооптимістичні рядки постелилися на папір у повісті «Спомини з-перед десяти літ», які стосуються кінця січня 1882 року. Цього року Андрія Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію і відправили придушувати герцоговинсько-боснійський визвольний рух. Мемуари одержали позитивну оцінку Івана Франка. Власне на тому творі й зав'язалася дружба з Каменярем. Так само прихильно висловився про спомини письменник Осип Маковей, і з того часу, як казав сам автор, «літературний бакциль» засів у його душі, і він уже не переставав писати й до самої смерті не випускав з рук пера.
На службі народу[ред. | ред. код]
З філософського факультету Андрій Чайковський перейшов на юридичний факультет того ж Львівського університету[3]. За часів навчання на юриспруденції очолював студентське товариство «Дружній лихвар».
1884 року А. Чайковський склав суддівський іспит і впродовж 1884—1886 років практикував у Самборі після чого переїхав у Бережани Тернопільської області, де в 1890 році відкрив власну адвокатську канцелярію. Ніхто інший так активно, як Андрій Чайковський, не популяризує серед москвофілів ідеї народовецького просвітянського руху, доказуючи власним прикладом, що рідною мовою треба вести справи в судах та установах.
Арешт[ред. | ред. код]
У 1914 році Чайковський повернувся до Самбора. Навіть у мирний час не все гаразд творилося зі свободою людини на окупованих теренах так званої Малопольщі, але інші порядки настали в період Першої світової війни, яку принесли на своїх багнетах царські вояки — переслідування й поголовні арешти під час окупації російськими військами рідного міста Андрія Чайковського Самбора, як і Східної Галичини загалом. Там, за доносом єдиновірних співмешканців, які з ідеологічних міркувань симпатизували завойовникам, на заповзятливому українофілові замкнули наручники та й припровадили до сумновідомої львівської в'язниці «Бригідки». Як заручника його протримали понад два тижні, і не знайшовши компромату, випустили під протекцію Володимира Дудикевича.
Комісар ЗУНР[ред. | ред. код]
Спалах надії на власну державність, ознаменував рік 1918-й, коли 1 листопада етнічні мешканці Західної України перебрали владу у свої руки. Ще до того, як його мали офіційно обрати на керівництво самбірським повітом, люди вже цілком довіряли йому. Довкола нього згуртувалися всі верстви населення. У 1918—1919 роках Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту, і принципово працював на засадах гуманності та справедливості.
Та основна біда закрадалася в близькості фронту, провокаціях, та найголовніше фаховій некомпетентності владних горе-патріотів. Відголосом подій тієї доби є просякнуті його болем, істинно «Чорні рядки» (1930), де на тлі страшної зневіри лідерів, постає свята жертовність простих стрільців.
Прихисток у Коломиї[ред. | ред. код]
У середині травня 1919 року Коломия була «під румунським постолом». Янголом-охоронцем родини Чайковських став недавній старшина УСС і зять Володимир Бемко.
Родина Чайковських в історії Коломиї залишила помітний слід. Зокрема, дружина Андрія Чайковського Наталія очолювала товариство «Союз Українок». Дочка письменника Марія Ставнича редагувала часописи «Жіноча доля», «Світ молоді», «Жіноча воля». Журнал «Жіноча доля» видавався під редакцією екс-сенаторки Кисілевської Олени з якою приятелювали Чайковські. У 1926—1927 роках очолював осередок «Рідної школи».
40-літній ювілей[ред. | ред. код]
21 грудня 1928 року у Львові відбулись урочистості з нагоди святкування 40-літньої громадсько-політичної й літературної діяльності Андрія Чайковського, а 2 березня наступного року естафету Львова перейняла Коломия.
Останній ювілей[ред. | ред. код]
На 21 вересня 1934-го припала золота дата вінчання, адже пів-віку тому доля правника-початківця Андрія Чайковського звела з вчителькою Наталею Гладилович. Однак осінні краєвиди за вікном навіювали депресію, пов'язану з прогресуючою, невиліковною хворобою письменника…
− Якби я видужав, казав своїй дружині, і міг би працювати, я написав би ще одну повість, але вона була б зовсім інша, як усі попередні.
Погіршувалось здоров'я, і нічим не міг зарадити помираючому Чайковському лікар Володимир Ганківський. А на Різдво, взагалі розплакався, як дитя, бо життєлюбом був, який враз гостро передчував свій близький кінець. Перед Великодними святами Чайковський забажав висповідатися. Святі Таїнства приймав лежачи, бо не міг уже сидіти, проте і з цього сумного епізоду не оминув покепкувати, сказавши: «Тепер маю уже паспорт на другий світ».
2 червня 1935 року, о 9-й годині «душа його покинула знеможене тіло», так написало Варшавське видання «Наша культура».
Небаченої досі людності «…з усієї галицької волости» зібралося тоді під стінами Народного дому, балкони якого завішані чорною матерією. Жалобна процесія з тринадцятьма священиками, рушила на старий цвинтар «Монастирок» поблизу церкви Благовіщення. Це були справді «княжі похорони», як написали згодом учасники тих подій.[4].
Творчий шлях[ред. | ред. код]
Друкуватися почав з 1892 року. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші.
На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та інші. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.
Творча спадщина[ред. | ред. код]
- Спомини зперед десяти літ (1892)
- Оповідання зі збірки: «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має» (збірки «Оповідання» (1904 та 1920 роки)
- За сестрою (1907)
- Алкогольні образки (1910)
- Віддячився (1913) — оповідання з козацької давнини для української молоді
Петро Конашевич-Сагайдачний (1917)- Козацька помста (1919)
- Олюнька (1920)
- На уходах (1921)
- Олексій Корнієнко(1924)
- Роман «Сагайдачний» — книга перша «Побратими» (1924); книга друга «До слави», частина 1 (1929); книга третя «До слави», частина 2 (1929)
- Перед зривом — повість про життя гетьмана Богдана Хмельницького.
- Полковник Михайло Кричевський (1937) — трагічна історія польського шляхтича, який став на бік українців у їх боротьбі за волю.
- Три казки діда Охріма (1927)
- Автократ (1929)
- Четверта заповідь (1930)
- Сонце заходить (1930)
- За чужі гріхи (1931)
- За чужі гроші (1932)
- Чар-зілля (1932)
- Одарка
- Чорні рядки (Мої спомини за час від 1 листопада 1918 р. до 13 травня 1919 р.)
- З ласки родин (б.р.)
- Не піддавайся біді (б.р.)
- Сирітка
ОЛЕКСА СТОРОЖЕНКО
Олекса Стороженко
ü Знав французьку, німецьку, російську, латинську
мови.
ü Нагородженний хрестом Святого Георгія.
ü Блискуче розкриття складних і заплутаних карних
справ.
(У 1850 р. Стороженко залишає військову службу і переходить на цивільну, займаючи посади чиновника особливих доручень при Київському генерал - губернаторі Д.Г. Бібікові та Міністерстві внутрішніх справ у Петербурзі)
ü Таланти Олекси Петровича: гра на віолончелі; малярська справа; скульптура (нагороджений медаллю Академії мистецтв); міг занести на гору 10 пудів, зігнути двогривенний (пуд - 16 кг)
«Велика була душа у сього чоловіка: разом хотіла жить на
небі і на землі!».
Літературна спадщина Олекси Стороженка за обсягом
невелика – 14 творів російською та 26 українською мовами. Сьогодні ми
познайомимося з твором, який має назву «Скарб».
ЗАВДАННЯ:
-
Прочитайте твір «Скарб»
-
Визначте жанр твору «Скарб».
-
Зачитайте, як
починається оповідання.
-
Твори якого
жанру мають такий початок?
-
Що об’єднує з казкою?
Висновок: Казка є різновидом оповідання. А ми довели, що оповідання «Скарб» має фольклорну основу
Мозковий штурм
1. Хто є головним персонажем оповідання?
2.
Якими були
батьки Павлуся?
3. Як мати ставилася до свого єдиного синочка?
4.
Через що мати
нікуди не пускала Павлуся?
5. Як реагував батько щодо надмірних пестощів жінки до сина?
6.
Що мати
вважала щастям для свого сина
7.
Через що мати не пускала сина на вечорниці?
РОБОТА З ТАБЛИЦЕЮ
- Який стиль виховання притаманний матері та батькові Павлуся? Дослідіть питання за таблицею, підтверджуйте посиланнями на текст.
|
АВТОРИТАРНИЙ |
|
•
Батьки наказують — діти підкоряються. •
Батьки не рахуються з думками дітей; молодше покоління росте пригніченим
і безвільним, має низьку самооцінку. |
|
ІНДИФЕРЕНТНИЙ |
|
•
Батьки не цікавляться ні успіхами, ні невдачами; діти «копіюють» вулицю. •
Батьки винуватять суспільство в невдачах дітей, діти цураються батьків. |
|
ПОТУРАЛЬНИЙ |
|
• Діти вимагають від батьків виконувати їхні забаганки, батьки безпринципно
підкоряються. •
Батьки не можуть забезпечити всіх вимог дітей, часто хворіють, діти
ростуть егоїстами, у житті вони безпорадні. |
|
АВТОРИТЕТНИЙ |
|
•
Батьки завжди в курсі подій, що відбуваються з дитиною, є її друзями й
порадниками. •
Діти з радістю слухаються батьків, поважають їхню точку зору. |
8. Чому життя Павлуся з наймитами після смерті батьків було щасливим?
9. Як
наймичка у ставленні до Павлуся замінила йому матір?
10.
Чим займався Павлусь щодня? У чому
виявлялося для нього щастя?
РОБОТА НАД ФОТОГРАМОЮ ЖИТТЯ ПАВЛА ЛЕЖНЯ
- Ми всі полюбляємо фотографуватися. Спробуємо зараз створити фотограму життя Павла Лежня. А які вподобання мав Павлусь?
Немовля –
пахолок (І.Я.
Франко зазначав, що О. Стороженко - талановитий оповідач, який добре володіє
українською мовою) – парубок
– чоловік (уявіть або знайдіть фото і Інеті)
Спить
на перині, на печі, у просі, у садку під грушею.
- Чим захоплюєтеся ви, учні 7 класу?
- А Павлусь? Захоплення: їсти та спати
Висновок: лінія життя рівна, без подій, без
роботи, без інтересів, без друзів, без мети.
ДОБЕРІТЬ СИНОНІМИ ДО СЛОВА "ЛЕДАР"
МЕТОД «ПЛУТАНКА»
- Відновивши прислів’я, скажіть, які з них відповідають подіям у творі. Яке з них найвлучніше характеризує героя твору?
Хто горя не
бачив,….
…а родись щасливим;
Без
щастя….. … не буде й до останку;
Де щастя
родиться,…
… в ліс по гриби не ходи;
Дурень спить,
…
…той і щастя не знає;
Не в кожної
Насті…
…там і заздрість плодиться;
Коли нема щастя
зранку, … …а
щастя в головах лежить;
Не родись
вродливим,…
…однакове щастя;
Добре танцювати тому,… …кому щастя на
дудку грає.
-
Чи погоджуєтеся
ви зі словами автора «Зовуть
щасливимиі тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе
дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба»
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
- Як ви вважаєте автор говорить серйозно чи іронічно?
-
Що таке
іронія?
Запис у зошитах
Іронія( від гр. удавання) - це прихована насмішка над явищем чи особою, про які говорять у позитивному чи навіть у захопленому тоні, маючи на увазі зовсім протилежне.
Домашнє завдання: написати листу
жартівливому тоні Павлу з порадами, як змінити життя.
http://linoit.com/users/mosveta503/canvases/%207%20%D0%BA%D0%BB.
ВідповістиВидалитиДіти, спробуйте увійти на Lino, за посиланням, активувавши його.
http://linoit.com/users/mosveta503/canvases/%207%20%D0%BA%D0%BB.
ВідповістиВидалити