Про українські імена

 В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. 

Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. 

На Полтавщині столітня бабуся називала свого внука Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. Так її навчили батьки, бо сто років тому українці не говорили російською. Натомість "толіки" та "віталіки" — це суржикізми й наслідок pycифiкaції.

Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі:

▪️не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась;

▪️не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась; 

▪️не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась;

▪️не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь;

▪️не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь; 

▪️не Паша, а Павлик або Павлусь;

▪️не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь;

▪️не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь;

▪️не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь;

▪️не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик;

▪️не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик;

▪️не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик;

▪️не Олєжа, а Олежко, Олько‌ або Лесь, Лесик;

▪️не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌;

▪️не Нікіта, а Микитка або Микитко;

▪️не Коля, а Миколка або Колько;

▪️не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко;

▪️не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко;

▪️не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко;

▪️не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь;

▪️не Жора, а Горко або Гошко;

▪️не Гера, а Германко або Герко;

▪️не Рома, а Романко, Ромась або Ромко;

▪️не Дєня, а Дениско або Денько‌;

▪️не Тьома, а Артемко або Темко;

▪️не Тіма чи Тімоша, а Тимко;

▪️не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько;

▪️не Марік, а Марик або Марко;

▪️не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко;

▪️не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко;

▪️не Боря, а Борик, Борко або Бориско;

▪️не Слава чи Славік, а Славик або Славко;

▪️не Владя чи Владік, а Владик або Владко;

▪️не Толя чи Толік, а Толик або Только;

▪️не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась;

▪️не Вітя, а Вітик або Вітько;

▪️не Федя, а Федусь або Федько‌;

▪️не Вова, а Володик або Володько;

▪️не Сєрьожа, а Сергійко;

▪️не Кірюша, а Кирилко;

▪️не Ігорьоша, а Ігорко;

▪️не Глєбушка, а Глібко;

▪️не Іллюша, а Ілько‌;

▪️не Льова, а Левко‌;

▪️не Сєва, а Севко.

Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади. 😉

Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Уявіть собі, вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років. 

Потім під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії / СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо — чоловік і Вася — жінка, а зараз чуємо всюди "Вася" і для жінок, і для чоловіків. Те саме із "Саша" / "Шура" та "Женя", хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра — це Саня, Санда або Леся, а Женя — Ївга, Геня або Євгенка).

В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які потребують заміни:

▪️ Наташа — Ната, Наталка, Наталя;

▪️ Маша — Маруся, Марічка, Марійка; 

▪️ Даша — Дара, Даруся, Дарця; 

▪️ Глаша — Глафа, Глафця;

▪️ Катюша — Катруся, Катря, Катеринка;

▪️ Іріша — Іруся, Іринка; Орися, Оринка.

▪️Ксюша — Ксеня. 

Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап. 😉 

До речі, закінчення -ій редукувалося не тільки в імені Євстафій: Афанасій — Панас, Григорій — Григір, Прокопій — Прокіп, Лаврентій — Лаврін, Панкратій — Панкрат, Ігнатій — Гнат, Євгеній — Євген, Арсеній — Арсен, Антоній — Антін, Василій — Василь, Геннадій — Геннадь, Анатолій — Анатоль, Віталій — Виталь. Закінчення -ій у цих іменах — російська адаптація грецьких імен. Але це не стосується імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій та інші.

▪️Анюта — Ганнуся, Ганя, Ганця. 

Ганна — ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися?

Також Альона — це Олена, а Крістіна — це Христина (Христя).  

Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен — Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо — теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити. 😁

Думаю, ви помітили, що скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до п'яти чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег, Леонід та Олесь. Так само й форму Леся застосовують до п'яти жіночих імен: Олександра, Олена, Ольга, Лариса, Олеся. Самостійними іменами Олесь та Олеся стали не дуже давно. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм; Данько, Даник — і Данилом, і Богданом; Володик, Володасик — і Володимиром, і Всеволодом; Вітик — і Віталієм, і Віктором. Ось така народна тенденція до спрощення.

Називаймося правильно, плекаймо своє! 🇺🇦

Редакторка Ольга Васильєва

***