10 НАЙПОШИРЕНІШИХ ОРФОЕПІЧНИХ ПОМИЛОК УКРАЇНЦІВ

Помилка 1️⃣: фикання. Тобто вживання в закритому складі російського губно-зубного звука [в], що наближений до [ф], замість українського губно-губного звука [ў]. Наприклад, фтофкмачювати замість ўтоўкмачувати. Такий самий звук, як у нас, коли губи не торкаються зубів, є в білоруській мові (військ — войскаў) і в англійській мові (верба — willow).

Помилка 2️⃣: помʼякшення [ч]. В українській мові [ч] твердий і помʼякшується тільки перед і, ю, я: чітко, ніччю, сторіччя.

Помилка 3️⃣: напруження [и]. Нещодавно почула від колеги: "Полюбы себе такым, якым ты є".

В українській літературній вимові [и] передньо-високо-середній і вимовляється без жодного напруження.

Помилка 4️⃣: неуподібнення свистячих до шиплячих (недотримання регресивної асиміляції приголосних). Правильно не смієшся, як у російській, а смієсся, не в книжці, а в книзьці, не на річці, а на ріцці.

Помилка 5️⃣: оглушення дзвінких звуків там, де не має бути асиміляції: замість дуб часто чуємо на російський лад дуп, замість народ чуємо нарот, замість казка — каска, замість ложка — лошка.

Помилка 6️⃣: змазування [й]: гуляе, працюе (як у рос. мові — гуляэт, работаэт). Правильно — гуляє, працює.

Помилка 7️⃣: помʼякшення [г], [к], [х] перед [и]: гінуть замість гинуть, захіщають замість захищають, навпакі замість навпаки.

Помилка 8️⃣: дзикання та цикання. Подзяка замість подяка, ціло замість тіло. Знаю навіть кількох тренерів з постановки голосу, які припускаються цієї помилки.

Помилка 9️⃣: акання — наближення ненаголошеного [о] до [а]. Це помилки Юлії Тимошенко: кааліция, любі маі, або: пачалось.

Помилка 🔟: укання — наближення ненаголошеного [о] до [у]: якщо пані Тимошенко скаже "хадімо", то на заході України скажуть "худімо". Але в літературній вимові [о] трохи наближується до [у] тільки перед наголошеним [у]: голубка (там асиміляція голосних).

Звісно, артикуляційна база кожного і кожної з нас залежить від регіону, де ми зростали, і погано коригується в дорослому віці. Наприклад, на Київщині, де народилася й виросла я, ви майже не почуєте твердого [ч]: там не чуєш, а чюєш. А глибокий [и] є не тільки на півночі, сході й півдні України, а й у Галичині та на Закарпатті.

Тому авжеж я не очікую, що всі в мить заговорять правильно. Проте знати літературну орфоепічну норму ми всі повинні, так само як прагнемо знати літературну лексичну норму і боремося з суржиком. А особливо про вимову мають дбати радіо- і телеведучі, актори й акторки, щоб бути взірцем для всіх. Бо, на жаль, зараз вимова багатьох з них ненормативна.

Говорімо правильно, і нехай усі звуки вʼються річечкою!🖊 Слово «майстерклас» походить від англійського masterclass. 

Вікіпедія подає вичерпне визначення цього поняття: метод навчання та конкретне заняття із вдосконалення практичної майстерності, що проводиться фахівцем у певній галузі творчої діяльності (музики, образотворчого мистецтва, літератури, режисури, акторської майстерності, дизайну, ремесла) для осіб, які зазвичай уже досягли достатнього рівня професіоналізму в цій сфері діяльності.

Отже, майстерклас — це метод навчання або ж конкретне заняття. 

📍 Ми не поєднуємо окреме слово «майстер» (тобто фахівець із певної галузі) і «клас» (кімната в школі чи підрозділ школи, який охоплює учнів одного року навчання та однакового рівня знань), бо не йдеться саме про ці два поняття. 

Слово «майстерклас» не має стосунку до будь-якого класу (співзвучне англійське слово class означає «урок», «заняття»). 

Якби ми писали майстер-клас через дефіс, то за таким самим принципом могли б утворити, наприклад, «початківець-клас» чи «майстер-коридор». Однак не утворимо, бо ж говоримо про геть інше поняття, яке запозичили цілісно з єдиним значенням.

Отже, англіцизм «майстерклас» треба писати разом.

Українці — народ креативний, тож сьогодні, крім майстеркласу, у нас є ще й майстер-лекції та майстер-курс.

На відміну від запозиченого «майстеркласу», ці слова писатимемо через дефіс, бо це суто українські новотвори. До речі, саме вони утворені в природний спосіб: слово «майстер» визначає особливість другого іменника (тобто «щось від майстра» чи «стосується майстра»), а «лекція» чи «курс» — той самий другий іменник, що позначає термін, про який ідеться.

Я не скажу, що мені приємно таке писати, бо це не полегшує ситуації, а радше ускладнює її, однак таке написання відповідає чинному правопису. 

Імовірно, колись у правилах з’явиться нове уточнення щодо дефіса, наприклад «пишемо через дефіс слова, щоб уникнути збігу трьох-чотирьох приголосних чи голосних», однак на сьогодні дефіс не виконує такої функції. Також хотілося б, щоб з’явилися чіткіші правила запозичування слів, щоб якраз не виникало таких абсурдів, коли слово, яке в мові-оригіналі пишеться разом (masterclass, chatbot, tiktok), в українській мові люди чомусь пишуть через дефіс.

📍 Отже, як і «бізнесмен», «стартап» чи «футбол», так само й «майстерклас» пишемо разом. А українські новотвори «майстер-лекція» і «майстер-курс» пишемо через дефіс (як і бізнес-проєкт чи фітнес-клуб).

.

.

© Редакторка Юлія Мороз