Під час насильницького зближення української мови з російською в українські КАТОЙКОНІМИ просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани тощо.

Тоді полтавці змушені були забути про «Наталку Полтавку» свого видатного земляка Котляревського і назвати фабрику «Полтавчанкою».

Про це писав і Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо»: «Хтозна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)».

Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:

▪️ полтавець — полтавка — полтавці;

▪️ луганець — луганка — луганці;

▪️ краматорець — краматорка — краматорці;

▪️ маріуполець — маріуполька — маріупольці.

Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-: 

▪️ Вінниця — вінничани;

▪️ Тростянець — тростянчани;

▪️ Донецьк — донеччани;

▪️ Чернівці — чернівчани;

▪️ Гадяч — гадячани;

▪️ Прилуки — прилучани.

Щодо -ш: Калуш — калушани, але Золотоноша — золотонісці, а не золотоношани.

Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова: 

🔘 черкащани, замість якого має бути черкасці; 

🔘 криворожани, замість якого має бути криворіжці; 

🔘 сумчани, замість якого має бути сумʼяни. 

Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани. 

Кременчужани — теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці.

А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: «Кримець, -мця, Житель Криму». Отже, киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться КРИМЦІ, а не кримчани.

Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум — сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається — може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму. 

Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка — це російські форми. 

А як назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту тощо? 

Є кілька способів: 

🔘 словосполучення (житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані тощо);

🔘 складні катойконіми: 

▪️ горішньоплавенці — горішньоплавенець — горішньоплавенка;

▪️ голопристанці — голопристанець — голопристанка;

▪️ часовоярівці — часовоярівець — часовоярівка;

▪️ давидовобродівці — давидовобродівець — давидовобродівка;

▪️ залізнопортівці — залізнопортівець — залізнопортівка;

🔘 за основним словом: плавенці / плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянця-Подільського є камʼянчанами (за основним словом Камʼянець).

А ось правильні назви жителів українських обласних центрів:

▪️ Чернігів — чернігівці;

▪️ Полтава — полтавці;

▪️ Луганськ — луганці;

▪️ Запоріжжя — запоріжці;

▪️ Дніпро — дніпровці;

▪️ Херсон — херсонці;

▪️ Миколаїв — миколаївці;

▪️ Черкаси — черкасці;

▪️ Ужгород — ужгородці;

▪️ Житомир — житомирці;

▪️ Івано-Франківськ — іванофранківці; 

▪️ Тернопіль — тернопільці;

▪️ Сімферополь — сімферопольці;

▪️ Рівне — рівенці;

▪️ Суми — сумці;

▪️ Харків — харківці;

▪️ Київ — кияни;

▪️ Львів — львівʼяни;

▪️ Чернівці — чернівчани;

▪️ Луцьк — лучани;

▪️ Кропивницький — кропивничани;

▪️ Хмельницький — хмельничани;

▪️ Вінниця — вінничани;

▪️ Донецьк — донеччани;

▪️ Одеса — одесити / одесці.

Як бачите, лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-.

Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-: 

🔘 іванофранківці / іванофранківʼяни;

🔘 тернопільці / тернополяни;

🔘 рівенці / рівняни;

🔘 дніпровці / дніпряни;

🔘 харківці / харківʼяни;

🔘 сумці / сумʼяни;

🔘 житомирці / житомиряни;

🔘 чернігівці / чернігівʼяни. 

Але навіщо? Милозвучності це не додає, тільки подовжує слова.

Чому рівенці / рівенський, писав Святослав Караванський у своїй праці «Секрети української мови»: «У прикметниках, утворених від міст із наростком «н», звук «н» звучить тільки один раз: Вільна — віленський, Дубно — дубенський, Лубни — лубенський, Рівне — рівенський. [...] Згідно з вимовою українські правописи визнають у таких словах спрощення звуків. Правопис Кагановича-Постишева переробив назву міста Рівне на Ровно, але у прикметниках від Ровно зберіг спрощення звука «н»: ровенський, а не ровненський. Після 50 років перекручення прийшло нарешті до відродження справжньої назви міста: Ровно стало Рівним. Але й тут не обійшлося без ляпсусу: мовознавці, виховані на традиціях академіка Бєлодєда, прийшли до «глибоко виваженого» рішення: не спрощувати вимову слова рівенський, а вживати неоковирну — з подвоєним «н» — форму рівНенський. Точнісінько як у приказці про затятого богомола, який розбив собі лоба від надмірного старання. Ляпсус із словом рівненський вимагає розумного перегляду».

А кому незвично чути харківці, це слово подає навіть радянський тлумачний словник: «ХА́РКІВЦІ (харківець, чол.; харківка, жін.). Те саме, що харків'яни». 

Ви неодмінно запитаєте, чому ж тоді не львівці, київці, одесці.

Слово львівці вочевидь не вживається через пʼять останніх букв (вівці). Тобто вибір слова тут пояснюється сторонніми асоціаціями. Щодо «київці» — ймовірно, цього слова немає через закон економії мовних зусиль — «кияни» коротше на один звук і, відповідно, на одну літеру (хоча місто ж не Кий, а Київ). А щодо одеситів, то суфікс -ит зайшов у це слово випадково (можливо, з французької мови). Це лише припущення. Могло бути й одесці, що цілком відповідало б морфологічним канонам української мови, як черкасці. 

Отже, де це можливо, віддаваймо перевагу суфіксу -ець, а не -ян- або -чан-.

Говорімо та пишімо по-українському! 🇺🇦

© Редакторка Ольга Васильєва