Говорімо грамотно

~•~ 🥣 А ви борщ насипа́єте чи наливаєте? У цьому контексті Академічний тлумачний словник української мови позначає слово насипа́ти як розмовне, тобто характерне лише для усного мовлення. 🌶️ Однак провідні мовознавці радять віддавати перевагу саме вислову насипати борщу (юшки, вареників, молока тощо). Він специфічно український і часто трапляється у художній літературі, народній творчості, а також наведений у словнику за редакцією Бориса Грінченка, що є мірилом українськості багатьох слів. ~•~ 🥔 Хто ж з українців не любить картоплю? З неї можна і пюре приготувати, і посмажити, а ще краще — зварити в кожушка́х (відварити в лушпинні). Ми більше звикли до вислову картопля в мундирах. Проте це калька з російської. Українські відповідники цього вислову: — картопля (бараболя) в кожушка́х; — картопля в кожу́ха́х; — картопля в жупана́х; — картопля у лушпи́нні; — картопля у лушпи́нах. ~•~ ⌨️ Незаповнене місце між словами чи рядками у друкованому тексті часто називають пробі́лом. Втім, авторитетні мовознавці вважають це слово калькою з російської мови і радять послуговуватися іншими відповідниками: про́пуск, прога́лина. ~•~ 🇺🇦 Ніколи не кажіть: говорити на українській мові. Це помилка! 🗣 Говори́ти, гомоні́ти, бала́кати, бесі́дувати, розмовля́ти, щебета́ти можна лише українською, по-українськи чи по-українському! ~•~ 🥵 Якщо хочете говорити гарною українською, забудьте суржикове слово ізжога. Відчуття печіння в стравоході ― це печія́ або зга́га. Слово печія чули всі, а згага нині майже вийшло з ужитку, хоча ним часто послуговувались українські поети та прозаїки. «Вона вже й з кошиком, назбирає і ягоди, і листя, ..сушить і в'ялить і на згагу, і на хрипоту, і на гризь, і на захолоду» (Марко Вовчок). Згага ― це також пристрасне бажання, жадоба чого-небудь, жага, спрага. ~•~ 👩❤️👨 По́ручні – це невисока огорожа по краях містка, балкона, а також бильця на східцях будинку, вагона тощо. Можна називати і так: пору́ччя, поруча́та, поренча́та, би́ла, би́льця. ~•~ 🛌 Слова простинь немає в українській мові. 🛏️ Запам’ятайте: не простинь, а простиня́ або про́стиня, простира́ло, простира́дло. ~•~ 🤒 Коли хочете, щоб хворий ліпше почувався, бажайте йому одужувати, а не виздоровлювати. 😷 Загалом, російське слово выздоравливать має багато відповідників в українській мові: виду́жувати, вичу́нювати, очу́нювати, окли́гувати, здорові́ти, ставати на ноги. ~•~ 🧘 Залишити когось у спокої — це помилкове кліше, що прийшло до нас з російської мови, де є вислів оставить кого-то в покое. 🙏 Запам’ятайте: українською правильно сказати дайте мені спокій. ~•~ 🏛️ Як правильно сказати: університет носить ім’я Тараса Шевченка чи має ім’я Тараса Шевченка? Основне значення слова носити — це «узявши щось в руки, переміщати, доставляти кудись». Наприклад: носити речі. Говорячи про університет, вулицю чи площу, ліпше використати слово мати: — університет має ім’я Тараса Шевченка; — бульвар має ім’я Лесі Українки; — вулиця має ім’я Івана Франка. Також можливий варіант із дієсловом присвоїти. Цій вулиці присвоєно ім’я Павла Вірського. ~•~ ☁️ Під відкритим небом — це калька російського фразеологізму под открытым небом. Ось правильні українські відповідники: просто неба, під голим небом, надворі. ~•~ 👀 Місцевість, що відкривається перед очима, пейзаж або ландшафт правильно називати не видом, а краєвидом. Вид — це різно́вид у ряді предметів чи явищ (бувають різні види рослин, іграшок, вина тощо). ~•~ @Не калька *** ©®by NET #рух_за_мову

Українські імена

В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. На Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. «Толіки» й «Віталіки» — це суржикізми та наслідок зросійщення. Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі: ▪️не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась; ▪️не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась; ▪️не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась; ▪️не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь; ▪️не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь; ▪️не Паша, а Павлик або Павлусь; ▪️не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь; ▪️не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь; ▪️не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь; ▪️не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик; ▪️не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик; ▪️не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик; ▪️не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик; ▪️не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌; ▪️не Нікіта, а Микитка або Микитко; ▪️не Коля, а Миколка або Колькó; ▪️не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко; ▪️не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко; ▪️не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко; ▪️не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь; ▪️не Жора, а Горко або Гошко; ▪️не Гера, а Германко або Герко; ▪️не Рома, а Романко, Ромась або Ромко; ▪️не Дєня, а Дениско або Денько‌; ▪️не Тьома, а Артемко або Темко; ▪️не Тіма чи Тімоша, а Тимко; ▪️не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько; ▪️не Марік, а Марик або Марко; ▪️не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко; ▪️не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко; ▪️не Боря, а Борик, Борко або Бориско; ▪️не Слава чи Славік, а Славик або Славко; ▪️не Владя чи Владік, а Владик або Владко; ▪️не Толя чи Толік, а Толик або Только; ▪️не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась; ▪️не Вітя, а Вітик або Вітько; ▪️не Федя, а Федусь або Федько‌; ▪️не Вова, а Володик або Володько; ▪️не Сєрьожа, а Сергійко; ▪️не Кірюша, а Кирилко; ▪️не Ігорьоша, а Ігорко; ▪️не Глєбушка, а Глібко; ▪️не Іллюша, а Ілько‌; ▪️не Льова, а Левко‌; ▪️не Сєва, а Севко. Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади. 😉 Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років. Потім під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії / СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо — чоловік і Вася — жінка, а зараз чуємо всюди «Вася» і для жінок, і для чоловіків. Те саме із «Саша» / «Шура» та «Женя», хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра — це Саня, Санда або Леся, а Женя — Ївга, Геня або Євгенка). В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які потребують заміни: ▪️ Наташа — Ната, Наталка, Наталя; ▪️ Маша — Маруся, Марічка, Марійка; ▪️ Даша — Дара, Даруся, Дарця; ▪️ Глаша — Глафа, Глафця; ▪️ Катюша — Катруся, Катря, Катеринка; ▪️ Іріша — Іруся, Іринка; Орися, Оринка. ▪️ Ксюша — Ксеня. Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап. 😉 До речі, закінчення -ій редукувалося не тільки в імені Євстафій: Афанасій — Панас, Григорій — Григір, Прокопій — Прокіп, Лаврентій — Лаврін, Панкратій — Панкрат, Ігнатій — Гнат, Євгеній — Євген, Арсеній — Арсен, Антоній — Антін, Василій — Василь, Геннадій — Геннадь, Анатолій — Анатоль, Віталій — Виталь. Закінчення -ій у цих іменах — російська адаптація грецьких імен. Але це не стосується імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій та інші. ▪️Анюта — Ганнуся, Ганя, Ганця. Ганна — ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися? Також Альона — це Олена, а Крістіна — це Христина (Христя). Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен — Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо — теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити. 😁 Думаю, ви помітили, що скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до п'яти чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег, Леонід та Олесь. Так само й форму Леся застосовують до п'яти жіночих імен: Олександра, Олена, Ольга, Лариса, Олеся. Самостійними іменами Олесь та Олеся стали не дуже давно. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм; Данько, Даник — і Данилом, і Богданом; Володик, Володасик — і Володимиром, і Всеволодом; Вітик — і Віталієм, і Віктором. Ось така народна тенденція до спрощення. Називаймося правильно, плекаймо своє! 🇺🇦 © Редакторка Ольга Васильєва UPD Не думала, що навіть під час війни з росією люди вигризатимуть своє «право» мати зросійщені імена. Один мій читач слушно зауважив: «Глибинне малоросійство почало вилазити назовні в коментарях. Краса, як палає...» 😎🍿🔥 #антропоніми Памʼяті Ірини Фаріон.

"Жили собі дід та баба..."

Неправильно: Жив-був дід та баба Правильно: Жив собі дід та баба «Жив-був дід та баба», — чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: «Жил-был старик со старухой»; українська народна казка з діда-прадіда починалась висловом жити собі: «Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба» (казка) або жити-поживати: «Жив-поживав козак заможний Клим» (Л. Глібов). Вислів жити-бути трапляється в художній літературі («Жила-була в гаю сорока». — Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.

Проблеми сучасних дітей

Чому сучасні діти не вміють вчитися, не вміють чекати і насилу переносять нудьгу? Дуже крута стаття про виховання дітей і подолання основних проблем у вихованні / навчанні. Прописані як основні проблеми, так і шляхи їх вирішення, що набагато важливіше. І я повністю згідний з автором. "Я ерготерапевт з багаторічним досвідом роботи з дітьми, батьками та викладачами. Я вважаю, що наші діти стають все гірше в багатьох аспектах. Я чую одне й те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Як професійний терапевт я бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасних дітей і в той же час – різке збільшення числа дітей з іншими порушеннями. Як ми знаємо, наш мозок податливий. Завдяки навколишньому середовищу ми можемо зробити наш мозок «сильнішим» або «слабкішим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші найкращі спонукання, ми, на жаль, розвиваємо мозок наших дітей в невірному напрямку. І ось чому: 1. Діти отримують все, що хочуть і коли хочуть “Я голодний!” – «Через секунду я куплю що-небудь перекусити». “Я хочу пити”. – «Ось автомат з напоями». “Мені нудно!” – «Візьми мій телефон». Здатність відкласти задоволення своїх потреб – це один з ключових чинників успіху. Ми хочемо зробити наших дітей щасливими, але, на жаль, ми робимо їх щасливими тільки зараз і нещасними – в довгостроковій перспективі. Уміння відкласти задоволення своїх потреб означає здатність функціонувати в стані стресу. Наші діти поступово стають менш підготовленими до боротьби навіть з незначними стресовими ситуаціями, що в підсумку стає величезною перепоною для їхнього успіху в житті. Ми часто бачимо нездатність дітей відкласти задоволення своїх бажань в класі, торгових центрах, ресторанах і магазинах іграшок, коли дитина чує «Ні», тому що батьки навчили його мозок негайно отримувати все те, що він хоче. 2. Обмежена соціальна взаємодія У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти грали на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми. Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить її спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички. Це пріоритет! Мозок подібний м’язам, які навчаються і тренуються. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви вчите її кататися. Якщо ви хочете, щоб дитина могла чекати, його треба навчити терпінню. Якщо ви хочете, щоб дитина могла спілкуватися, необхідно соціалізувати її. Те ж саме відноситься до всіх інших навичок. Нема ніякої різниці! 3. Нескінченні веселощі Ми створили для наших дітей штучний світ. У ньому немає нудьги. Як тільки дитина затихає, ми біжимо розважати її знову, тому що інакше нам здається, що ми не виконуємо свій батьківський обов’язок. Ми живемо в двох різних світах: вони в своєму «світі веселощів», а ми в іншому, «світі роботи». Чому діти не допомагають нам на кухні або в пральні? Чому вони не прибирають свої іграшки? Це проста монотонна робота, яка тренує мозок функціонувати під час виконання нудних обов’язків. Це той ж самий «м’яз», який потрібен для навчання в школі. Коли діти приходять у школу і настає час для письма, вони відповідають: «Я не можу, це занадто складно, занадто нудно». Чому? Тому що працездатний «м’яз» не тренується нескінченним веселощами. Він тренується тільки під час роботи. 4. Технології Гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей, але за цю допомогу потрібно платити. Ми розплачуємося нервовою системою наших дітей, їх увагою і здатністю відкласти задоволення своїх бажань. Повсякденне життя в порівнянні з віртуальною реальністю нудне. Коли діти приходять в клас, вони стикаються з голосами людей та адекватною візуальною стимуляцією на противагу графічним вибухам і спецефектам, які вони звикли бачити на екранах. Після годин віртуальної реальності дітям все складніше обробляти інформацію в класі, тому що вони звикли до високого рівня стимуляції, який надають відеоігри. Діти не здатні обробити інформацію з більш низьким рівнем стимуляції, і це негативно впливає на їх здатність вирішувати академічні завдання. Технології також емоційно віддаляють нас від наших дітей і наших сімей. Емоційна доступність батьків – це основна поживна речовина для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цього. 5. Діти правлять світом «Мій син не любить овочі». «Їй не подобається рано лягати спати». «Він не любить снідати». «Вона не любить іграшки, але добре розбирається в планшеті». «Він не хоче одягатися сам». «Вона лінується їсти сама». Це те, що я постійно чую від батьків. Відколи діти диктують нам, як їх виховувати? Якщо надати ці права їм, все, що вони будуть робити – їсти макарони з сиром і тістечка, дивитися телевізор, грати на планшеті і ніколи не будуть лягати спати. Як ми допомагаємо нашим дітям, якщо даємо їм те, що вони хочуть, а не те, що добре для них? Без правильного харчування і повноцінного нічного сну наші діти приходять в школу роздратованими, тривожними і неуважними. Крім того, ми відправляємо їм неправильне послання. Вони вчаться, що можуть робити все, що хочуть, і не робити того, що не хочуть. У них немає поняття – «треба робити». На жаль, щоб досягти наших цілей в житті, нам часто треба робити те, що необхідно, а не те, що хочеться. Якщо дитина хоче стати студентом, їй необхідно вчитися. Якщо вона хоче бути футболістом, необхідно тренуватися щодня. Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що необхідно для досягнення цієї мети. Це призводить до недосяжних цілей і залишає дітей розчарованими. Тренуйте їх мозок! Ви можете тренувати мозок дитини і змінити її життя так, щоб воно було успішним в соціальній, емоційної і академічній сфері. Ось як: Не бійтеся встановлювати рамки Діти потребують їх, щоб вирости щасливими і здоровими. – Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для гаджетів. – Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони скажуть вам спасибі за це. – Виховання – важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча більшу частину часу це буде повна протилежність тому, чого їм хочеться. – Дітям потрібні сніданок і поживна їжа. Їм необхідно гуляти на вулиці і лягати спати вчасно, щоб на наступний день прийти в школу готовими вчитися. – Перетворіть те, що їм не подобається робити, в веселощі, в емоційно-стимулюючу гру. Обмежте доступ до гаджетів і відновіть емоційну близькість з дітьми – Подаруйте їм квіти, посміхніться, залоскочіть їх, покладіть записку в рюкзак або під подушку, здивуєте, танцюйте разом, плазуйте разом, бийтеся подушками. – Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері. Навчіть їх чекати! – Нудьгувати – нормально, це перший крок до творчості. – Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую». – Намагайтеся не використовувати гаджети в машині і ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи. – Обмежте постійні перекуси. Навчіть свою дитину виконувати монотонну роботу з раннього віку, оскільки це основа для майбутньої працездатності – Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко. – Будьте креативними. Зробіть ці обов’язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним. Навчіть їх соціальним навичкам Навчіть ділитися, вміти програвати і вигравати, хвалити інших, говорити «спасибі» і «будь ласка». Виходячи з мого досвіду роботи терапевтом, можу сказати, що діти міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання. Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно." Джерело: Intermarium

В українських іменах немає суфікса -ік, він є в російських. Тому правильно казати й писати Толик, Віталик, Славик, Владик, Вадик, Костик, Ростик, Едик, Даник. На Полтавщині столітня бабуся називала свого онука (мого чоловіка) Толиком і Толькóм, але ніколи — Толіком. «Толіки» й «Віталіки» — це суржикізми та наслідок зросійщення. Також нагадаю, що розмовні (не паспортні) форми в нас такі: ▪️не Ваня, а Ванько‌, Іванко або Івась; ▪️не Міша, а Мишко, Михайлик або Михась; ▪️не Юра, а Юрко, Юрчик‌ або Юрась; ▪️не Діма, а Митько, Дмитрик або Дмитрусь; ▪️не Петя, а Петько, Петрик або Петрусь; ▪️не Паша, а Павлик або Павлусь; ▪️не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко або Андрусь; ▪️не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко або Гордусь; ▪️не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь; ▪️не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик; ▪️не Альоша, а Олекса, Олешко або Лесь, Лесик; ▪️не Льоня, а Ленько або Лесь, Лесик; ▪️не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик; ▪️не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько‌; ▪️не Нікіта, а Микитка або Микитко; ▪️не Коля, а Миколка або Колькó; ▪️не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко; ▪️не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко; ▪️не Женя, а Геник, Генусь, Генько або Євгенко; ▪️не Гєна, а Генко, Геник, Генусь або Геннадь; ▪️не Жора, а Горко або Гошко; ▪️не Гера, а Германко або Герко; ▪️не Рома, а Романко, Ромась або Ромко; ▪️не Дєня, а Дениско або Денько‌; ▪️не Тьома, а Артемко або Темко; ▪️не Тіма чи Тімоша, а Тимко; ▪️не Вася, а Василько, Васьо‌ або Васько; ▪️не Марік, а Марик або Марко; ▪️не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко; ▪️не Бодя, а Богдась, Богданик, Даник, Данько або Богданко; ▪️не Боря, а Борик, Борко або Бориско; ▪️не Слава чи Славік, а Славик або Славко; ▪️не Владя чи Владік, а Владик або Владко; ▪️не Толя чи Толік, а Толик або Только; ▪️не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась; ▪️не Вітя, а Вітик або Вітько; ▪️не Федя, а Федусь або Федько‌; ▪️не Вова, а Володик або Володько; ▪️не Сєрьожа, а Сергійко; ▪️не Кірюша, а Кирилко; ▪️не Ігорьоша, а Ігорко; ▪️не Глєбушка, а Глібко; ▪️не Іллюша, а Ілько‌; ▪️не Льова, а Левко‌; ▪️не Сєва, а Севко. Ви скажете, що деякі з українських розмовних форм АЖ на один склад довші, ніж російські (наприклад, Вова — Володько). Це не аргумент, бо є імена, які до двох складів узагалі не скорочуються, наприклад, Валерій чи Марина. І нічого, вимовляємо три склади. 😉 Зауважу, що українська мова тяжіє до відкритого складу (закінчення на голосний, а не приголосний звук). Звідси й максимально природними є чоловічі форми імен, що закінчуються на -ко. Вони зафіксовані ще у графіті Софії Київської кінця Xl століття: Степко, Михалько, Марко. Тобто їм понад 1000 (!) років. Потім під час нашого тривалого перебування України у складі російської імперії / СРСР нам навʼязали жіночі закінчення для чоловічих імен. Наприклад, у Поліссі завжди розрізнялися Васьо — чоловік і Вася — жінка, а зараз чуємо всюди «Вася» і для жінок, і для чоловіків. Те саме із «Саша» / «Шура» та «Женя», хоча це жіночі форми (теж зросійщені, бо в Україні Олександра — це Саня, Санда або Леся, а Женя — Ївга, Геня або Євгенка). В Україні поширені й такі московські форми жіночих імен: Наташа, Маша, Даша, Ксюша, Анюта й інші, які потребують заміни: ▪️ Наташа — Ната, Наталка, Наталя; ▪️ Маша — Маруся, Марічка, Марійка; ▪️ Даша — Дара, Даруся, Дарця; ▪️ Глаша — Глафа, Глафця; ▪️ Катюша — Катруся, Катря, Катеринка; ▪️ Іріша — Іруся, Іринка; Орися, Оринка. ▪️ Ксюша — Ксеня. Оксанками вони називатися не люблять, хоча Оксана має те саме значення і грецьке походження, що й Ксенія, як Остап / Євстафій. Зате Оксанами не називають у росії, і це імʼя визнане там суто українським, як і Остап. 😉 До речі, закінчення -ій редукувалося не тільки в імені Євстафій: Афанасій — Панас, Григорій — Григір, Прокопій — Прокіп, Лаврентій — Лаврін, Панкратій — Панкрат, Ігнатій — Гнат, Євгеній — Євген, Арсеній — Арсен, Антоній — Антін, Василій — Василь, Геннадій — Геннадь, Анатолій — Анатоль, Віталій — Виталь. Закінчення -ій у цих іменах — російська адаптація грецьких імен. Але це не стосується імен, де -ій наголошене: Андрій, Сергій, Тимофій, Олексій, Овсій, Гордій та інші. ▪️Анюта — Ганнуся, Ганя, Ганця. Ганна — ім'я єврейського походження (в оригіналі Ḥannāh). У грецьку мову воно зайшло з івриту і стало Анна. Чоловічий варіант єврейського імені — Ханан. Тож українське звучання Ганна найближче до оригіналу, навіщо його уникати й соромитися? Також Альона — це Олена, а Крістіна — це Христина (Христя). Закінчення -ця у скорочених формах жіночих імен — Ганця, Янця, Дарця, Вірця, Юльця, Ольця, Гальця, Любця тощо — теж суто українське. Змусьте мocковита його вимовити. 😁 Думаю, ви помітили, що скорочені форми Лесь, Лесик застосовують аж до п'яти чоловічих імен: Олександр, Олексій, Олег, Леонід та Олесь. Так само й форму Леся застосовують до п'яти жіночих імен: Олександра, Олена, Ольга, Лариса, Олеся. Самостійними іменами Олесь та Олеся стали не дуже давно. А Генко, Геник може бути і Євгеном, і Геннадієм; Данько, Даник — і Данилом, і Богданом; Володик, Володасик — і Володимиром, і Всеволодом; Вітик — і Віталієм, і Віктором. Ось така народна тенденція до спрощення. Називаймося правильно, плекаймо своє! 🇺🇦 © Редакторка Ольга Васильєва UPD Не думала, що навіть під час війни з росією люди вигризатимуть своє «право» мати зросійщені імена. Один мій читач слушно зауважив: «Глибинне малоросійство почало вилазити назовні в коментарях. Краса, як палає...» 😎🍿🔥 #антропоніми Памʼяті Ірини Фаріон.

Про нотаріуса жінку

Не нотаріуска і не нотаріусиня. Академічний тлумачний словник фіксує маскулінатив НОТАР: ▪️У Чернігові відкривається вакансія нотаря (Володимир Самійленко). ▪️Ви йдіть до нотаря та перепишіть ґрунт на жінку (Лесь Мартович). Це слово в СУМ має примітку «застаріле», але прибрали його тільки у 30-х роках, замість нього ввівши за посередництва російської мови латинську форму нотаріус. Чому нотар? Бо та сама словотвірна модель, що й секретар (лат. secretarius) або пролетар (лат. proletarius). Про це писав ще Олекса Синявський. Він секретар, вона секретарка. До слів із суфіксом -ус не можна клеїти інших суфіксів. А від маскулінатива НОТАР можна утворити фемінітив із різними суфіксами: НОТАРКА, НОТАРЕСА, НОТАРИНЯ. Мені доводилося бачити в ФБ коментарі юристок, які вживають до себе фемінітиви з -еса, вважаючи, що так гарніше: нотареса, адвокатеса (замість нотарка і адвокатка). Відчуваю, що слово нотареса приживеться. Аж надто воно симпатичне. © Редакторка Ольга Васильєва