7/30/24
Про чистоту мови
7/23/24
Такий цікавий родовий відмінок
7/09/24
ПОРАДИ ЄЛИЗАВЕТИ БЕЛЬСЬКОЇ
7/06/24
5/22/24
Під час насильницького зближення української мови з російською в українські КАТОЙКОНІМИ просочилися різні -чани, і зʼявилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани тощо.
Тоді полтавці змушені були забути про «Наталку Полтавку» свого видатного земляка Котляревського і назвати фабрику «Полтавчанкою».
Про це писав і Борис Антоненко-Давидович у праці «Як ми говоримо»: «Хтозна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева. Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м. Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)».
Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:
▪️ полтавець — полтавка — полтавці;
▪️ луганець — луганка — луганці;
▪️ краматорець — краматорка — краматорці;
▪️ маріуполець — маріуполька — маріупольці.
Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:
▪️ Вінниця — вінничани;
▪️ Тростянець — тростянчани;
▪️ Донецьк — донеччани;
▪️ Чернівці — чернівчани;
▪️ Гадяч — гадячани;
▪️ Прилуки — прилучани.
Щодо -ш: Калуш — калушани, але Золотоноша — золотонісці, а не золотоношани.
Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:
🔘 черкащани, замість якого має бути черкасці;
🔘 криворожани, замість якого має бути криворіжці;
🔘 сумчани, замість якого має бути сумʼяни.
Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сумʼяни, але сумʼяни краще, ніж сумчани.
Кременчужани — теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці.
А як тоді українізувати назву жителів Криму? Кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: «Кримець, -мця, Житель Криму». Отже, киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться КРИМЦІ, а не кримчани.
Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум — сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається — може називатися сумʼянкою за порадою професора Пономарева. Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму.
Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка — це російські форми.
А як назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту тощо?
Є кілька способів:
🔘 словосполучення (житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані тощо);
🔘 складні катойконіми:
▪️ горішньоплавенці — горішньоплавенець — горішньоплавенка;
▪️ голопристанці — голопристанець — голопристанка;
▪️ часовоярівці — часовоярівець — часовоярівка;
▪️ давидовобродівці — давидовобродівець — давидовобродівка;
▪️ залізнопортівці — залізнопортівець — залізнопортівка;
🔘 за основним словом: плавенці / плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці. Зауважте, що жителі Камʼянця-Подільського є камʼянчанами (за основним словом Камʼянець).
А ось правильні назви жителів українських обласних центрів:
▪️ Чернігів — чернігівці;
▪️ Полтава — полтавці;
▪️ Луганськ — луганці;
▪️ Запоріжжя — запоріжці;
▪️ Дніпро — дніпровці;
▪️ Херсон — херсонці;
▪️ Миколаїв — миколаївці;
▪️ Черкаси — черкасці;
▪️ Ужгород — ужгородці;
▪️ Житомир — житомирці;
▪️ Івано-Франківськ — іванофранківці;
▪️ Тернопіль — тернопільці;
▪️ Сімферополь — сімферопольці;
▪️ Рівне — рівенці;
▪️ Суми — сумці;
▪️ Харків — харківці;
▪️ Київ — кияни;
▪️ Львів — львівʼяни;
▪️ Чернівці — чернівчани;
▪️ Луцьк — лучани;
▪️ Кропивницький — кропивничани;
▪️ Хмельницький — хмельничани;
▪️ Вінниця — вінничани;
▪️ Донецьк — донеччани;
▪️ Одеса — одесити / одесці.
Як бачите, лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-.
Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-:
🔘 іванофранківці / іванофранківʼяни;
🔘 тернопільці / тернополяни;
🔘 рівенці / рівняни;
🔘 дніпровці / дніпряни;
🔘 харківці / харківʼяни;
🔘 сумці / сумʼяни;
🔘 житомирці / житомиряни;
🔘 чернігівці / чернігівʼяни.
Але навіщо? Милозвучності це не додає, тільки подовжує слова.
Чому рівенці / рівенський, писав Святослав Караванський у своїй праці «Секрети української мови»: «У прикметниках, утворених від міст із наростком «н», звук «н» звучить тільки один раз: Вільна — віленський, Дубно — дубенський, Лубни — лубенський, Рівне — рівенський. [...] Згідно з вимовою українські правописи визнають у таких словах спрощення звуків. Правопис Кагановича-Постишева переробив назву міста Рівне на Ровно, але у прикметниках від Ровно зберіг спрощення звука «н»: ровенський, а не ровненський. Після 50 років перекручення прийшло нарешті до відродження справжньої назви міста: Ровно стало Рівним. Але й тут не обійшлося без ляпсусу: мовознавці, виховані на традиціях академіка Бєлодєда, прийшли до «глибоко виваженого» рішення: не спрощувати вимову слова рівенський, а вживати неоковирну — з подвоєним «н» — форму рівНенський. Точнісінько як у приказці про затятого богомола, який розбив собі лоба від надмірного старання. Ляпсус із словом рівненський вимагає розумного перегляду».
А кому незвично чути харківці, це слово подає навіть радянський тлумачний словник: «ХА́РКІВЦІ (харківець, чол.; харківка, жін.). Те саме, що харків'яни».
Ви неодмінно запитаєте, чому ж тоді не львівці, київці, одесці.
Слово львівці вочевидь не вживається через пʼять останніх букв (вівці). Тобто вибір слова тут пояснюється сторонніми асоціаціями. Щодо «київці» — ймовірно, цього слова немає через закон економії мовних зусиль — «кияни» коротше на один звук і, відповідно, на одну літеру (хоча місто ж не Кий, а Київ). А щодо одеситів, то суфікс -ит зайшов у це слово випадково (можливо, з французької мови). Це лише припущення. Могло бути й одесці, що цілком відповідало б морфологічним канонам української мови, як черкасці.
Отже, де це можливо, віддаваймо перевагу суфіксу -ець, а не -ян- або -чан-.
Говорімо та пишімо по-українському! 🇺🇦
© Редакторка Ольга Васильєва
4/06/24
Поговоримо про те, як писати В(в)ідродження, Б(б)ароко й Р(р)озстріляне В(в)ідродження.
Щоб краще орієнтуватися в подіях минулого, історики виділяють шість культурних епох: Античність, Середньовіччя, Відродження / Ренесанс, Просвітництво, Новий час і Новітній час.
▪️ Античність — з IX–VIII ст. до н. е. до V ст. н. е.
▪️ Середньовіччя — від V ст. до кінця XV ст. — початку XVI ст.
▪️ Відродження / Ренесанс — кінець XIV —XVII ст.
▪️ Просвітництво — XVIII ст.
▪️ Новий час — кінець ХV ст. — початок ХХ ст.
▪️ Новітній час — перше десятиліття XX ст. — початок XXI ст.
📍 Відповідно до правопису, назви епох пишемо з великої (якщо вони складаються з двох і більше слів, то з великої пишемо тільки перше слово):
▪️ епоха Античності;
▪️ епоха Середньовіччя;
▪️ епоха Відродження;
▪️ епоха Нового часу.
➡️ Усе інше, що ми знаємо з історії та культури, належить до стилів, напрямів, течій тощо: візантійський, романський, готичний, маньєризм, бароко, українське бароко, рококо, ампір, класицизм, модерн, модерн український, конструктивізм, кубізм, футуризм, романтизм, символізм, сюрреалізм, реалізм, авангардизм, абстракціонізм, супрематизм, формалізм, експресіонізм, імпресіонізм, неовізантизм, академізм, дадаїзм, декадентство, кінетизм, ташизм, театр абсурду, натуралізм, лендарт, опарт, попарт.
❕ Ці терміни треба писати з малої букви. Вони не є власною назвою. Як ми не пишемо «стритарт» з великої, так і «бароко» чи «готику» писатимемо з малої букви.
📍 Наголошу на добі бароко. На жаль, правопис укотре показав, що з прикладами укладачі геть недопрацювали. У правописі пише так: «епóха Барóко (але стиль барóко)». Але насправді немає «епохи Бароко», це лише стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі). Коли кажуть «епоха / доба бароко», то це не означає ту культурно-історичну епоху на кшталт епохи Відродження, а лише загальну назву часів, коли був поширений цей стиль. Ми так само можемо сказати на будь-який інший період: епоха попарту, епоха міленіалів, доба натуралізму. У цьому випадку такі слова — лише синоніми до слів «період» / «час», і ці назви — загальні, а не власні.
😕 Дуже прикро, що правопис аж так заплутує всіх нас. Але це далеко не перший його провтик. Ви вже чули, що в новій редакції досі чимало вигаданих речень у прикладах, коли нібито зазначили автора, але автори не писали тих речень. А що казати про геть невдалий приклад зі словом «місис», яке тепер усі взялися писати з «и». Якщо укладачі хочуть, щоб ми писали «місис», то треба йти послідовно й у правилі «іменники гер, сер, сір мають форму, омонімічну з називним відмінком: гер, сер, сір» сіра називати сиром, бо тоді яка ж логіка? Чому місис, але сір? Це я веду до того, що «місіс» так і залишається «місіс» за традицією, а правопис варто вдосконалити.
📍 А тепер про Розстріляне відродження.
Це назва літературно-мистецького періоду 1920-х — початку 1930-х років в Україні, а також назва його покоління. Це досить трагічне історичне явище, і на знак нашої скорботи та пошани цей період ми пишемо з великої букви (тільки перше слово) — Розстріляне відродження. За таким самим принципом пишемо Голокост і Голодомор.
➡️ Слово «відродження» в цій назві пишемо з малої букви, бо це загальна назва, що означає «розквіт», «піднесення», адже українські митці в умовах замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування.
❕ Розстріляне відродження не має анінайменшого стосунку до епохи Відродження. Це різні періоди, різні умови, різні твори — усе різне.
➡️ Назву цієї доби не беремо в лапки, як і не беремо в лапки всі інші назви епох чи пам’ятних дат. У лапках писатимемо лише назву антології «Розстріляне відродження» Юрія Лавріненка.
Отже, Розстріляне відродження як історичну трагічну подію пишемо без лапок і тільки перше слово з великої букви:
▫️ У біографіях більшості пропонованих авторів згадано про їхню належність до Розстріляного відродження чи шістдесятників.
▫️ Українське Розстріляне відродження — так згодом назвали епоху цих діячів культури.
▫️ «Ти [Романтика]» – перший в Україні альбом-мюзикл про Розстріляне відродження.
.
.
© Редакторка Юлія Мороз
.
4/02/24
Цікаві факти про українську мову
1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.
3.В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.
5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: проста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва "руська мова".
6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".
7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".
8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки".
За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36-37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською.
Нагадаємо, "Мова – ДНК нації" .
Семантичне калькування
Семантичне калькування — це поява у слова невластивого значення, запозиченого в іншій мові. Наведені нижче семантичні кальки трапляються в ...
-
Після "З повагою" ставиться ТИРЕ, а не кома Часто в кінці листів ми бачимо (та й самі пишемо) сполучення слів "з подякою...
-
Зараз фейсбуком катається мій старий допис про 200 неочевидних наголосів. Обурюються ним ті, хто був переконаний, що разóм, грошéй, часý і с...